ЗАСТУКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до засту́кати1. Задзеленчав дзвоник.. чуть було, як застукотіли колеса, проминаючи будинок (Мирний, І, 1949, 386); Здалеку застукотів автомат (Ю. Янов., II, 1954, 45); Кулі застукотіли об брук і стіни ратуші (Фр., VI, 1951, 154); По даху незабаром дружно застукотів дощ (Хижняк, Килимок, 1961, 7); У Никодима бурхливо застукотіло серце (Гур., Новели, 1951, 42); Вона боляче затиснула долонями голову, аж кров застукотіла в скронях (Кучер, Чорноморці, 1956, 179); Щось в вікно застукотіло, Я побіг, щоб відчинити (Л. Укр., IV, 1954, 188); // безос. Потім застукотіло в двері, неначе хто штурхав палицею (Н.-Лев., IV, 1956, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 336.