ЗАСУ́ДЖУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до засу́джувати. Коли батько був п’яний, Юля зверталася до нього на «ви», і це «ви», мабуть, дуже образливо звучало для Павла Жукова, бо було холодне, засуджуюче (Донч., V, 1957, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 338.