ЗАСІ́В, у, ч.
1. Те саме, що засіва́ння. Вона.. перебирала насіння до засіву ярини (Кобр., Вибр., 1954, 15).
2. Те, що посіяне. Прокинулася Україна після зимового сну. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору (Л. Янов., І, 1959, 31); * Образно. Ти [сонце] сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? може, вогні? (Коцюб., II, 1955, 229); // Те, що засіялося, покриваючи якусь поверхню. Власна гаряча сльоза прокотилась по лиці і затрималась в темному засіві ще ні разу не голених вусів (Іщук, Вербівчани, 1961, 37).
3. Ділянка землі, засіяна яким-небудь зерном, насінням. Тепер [Колодка] — хлібороб справжній: коняка, корова, сім десятин засіву щороку (Головко, II, 1957, 90).
4. спец. Кладка яєць у деяких комах (бджіл і т. ін.) і яйця, покладені для розвитку. Починаючи червити, матка [бджола] кладе яйця підряд, рухаючись ніби по спіралі то на одному, то на другому боці стільника і поступово збільшуючи радіус засіву (Бджоли, 1955, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 307.