ЗАТЕ́НЬКАТИ, ає, док., розм.
1. Почати тенькати, видавати звуки, що нагадують подзвякування, подзвонювання.
2. перен. Почати здригатися, тремтіти, боляче стискатися від страху, радості і т. ін. (перев. про серце). У Михайла заблищали очі. Холодна крапелька скотилася по щоці. Затенькало болями серце (Ле, Ю. Кудря, 1956, 155); Від того запитання під грудьми в неї щось тривожно затенькало (Коз., Сальвія, 1959, 167); // безос. На нас з Пилипом Федоровичем націлили апарат. У мене аж в ногах затенькало (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 345.