ЗАТИХА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до затиха́ти. Вона прислухалася до останніх звуків затихаючої в селі весільної музики (Коцюб., II, 1955, 31); Вони повільно йшли затихаючими вулицями міста (Собко, Скеля… 1961, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 350.