ЗАТО́Р, у, ч.
1. Скупчення людей, транспорту і т. ін., що створює перешкоду рухові. Піонери посунули до дверей і утворили затор (Коп., Тв., 1955, 197); Авто бігло далі на схід.. Несподівано спинилось в однім місці через затор великої кількості двоколок, підвід та автомобілів (Крот., Вибр., 1959, 333); // Нагромадження крижин на річці під час льодоходу. Значної шкоди народному господарству на багатьох річках [України] завдають нагромадження криги (затори..), які забивають русла річок і викликають затоплення тощо (Наука.., 11, 1963, 31).
2. перен., розм. Утруднення, перешкода, затримка в чому-небудь. Бачиш — ось тут затор. Тут сюжет зупинився (Донч., VI, 1957, 620).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 357.