ЗАТО́ЧУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗАТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех., техн. Робити гострим; загострювати. Зуб’я поперечної пилки заточують з обох боків, внаслідок чого вона однаково добре пиляє, рухаючись в обидва боки вздовж пропилу (Гурток «Умілі руки..», 1955, 50); Самі господарі не витримували й починали виправдуватись, що в них на шахті.. свердла не тим металом наварюють і не так заточують (Ю. Янов., II, 1958, 363).
ЗАТО́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗАТОЧИ́ТИ, точу́, то́чиш, док., перех.
1. діал. Закочувати. Заточи воза в клуню (Сл. Гр.).
2. розм. Спричинювати втрату рівноваги. Важке тіло [гайдука] захиталося, заточуючи в різні боки коня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32).
3. розм. Заносити вбік. Метіль то вбік заточить Санки, то спереду заскочить (Фр., X, 1954, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 358.