ЗАТУ́ЛА, и, ж.
1. розм. Предмет, яким що-небудь затуляють, закривають. Марія витопила піч. Закривши її затулою, спинила прання (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 322); Татари відкрили затулу й помітили Настю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 141).
2. діал. Відлога у верхньому одязі; каптур, капюшон.— Підніми, затулу, то воно затишніше буде од вітру (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 363.