ЗАТУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док. Підсил. до зату́пати. В сінях затупотіла така сила ніг, неначе ціла громада вривалась в дім (Н.-Лев., III, 1956, 245); Кінські копита затупотіли по мосту (Шиян, Баланда, 1957, 55); Чиясь тінь промайнула вулицею до будинку Щорса, хтось затупотів, оббиваючи сніг на ганку, постукав у двері (Скл., Легенд. начдив, 1957, 22); [Павло:] Як закричить на мене пан, як затупотить… (Крон., II, 1958, 239); Батько гнівно закричав і затупотів ногами: — Це що таке? (Смолич, II, 1958, 33); Полем затупотіло три пари моторних ніг, а слідом за втікачами.. кинувся гурт селян (Гр., II, 1963, 298); — Помчали, Славо! — аж підстрибнув на місці Андрійко. — За хвилину туди й назад! — І хлопці миттю затупотіли по східцях (Коп., Подарунок, 1956, 57); // безос. Коли так, одного вечора, затупотіло в дворі; вибігла стара, а Данило коня прив’язує (Вовчок, І, 1955, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 365.