ЗАХВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗАХВАЛИ́ТИ, алю́, а́лиш, док., перех. Переоцінюючи чиїсь позитивні якості, заслуги, надмірно хвалити кого-, що-небудь; перехвалювати. Захвалював [перукар] ту воду, що вона й голову чистить і засіває на ній волосся (Март., Тв., 1954, 310); За «Бідних людей» він мене так захвалив, що я вже думаю, чи не стати мені присяжним українським перекладачем? (Л. Укр., V, 1956, 59); Передчасно захвалили дівчину (Донч., V, 1957, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 376.