ЗАХЛЮПОТА́ТИ, о́че і ЗАХЛЮПОТІ́ТИ, ти́ть, док. Підсил. до захлю́пати2. Дівчина.. зітхнула й знову взялася мити підлогу. Знову полетіли веселі бризки, і вода захлюпотіла, слухняно розливаючись (Собко, Біле полум’я, 1952, 61); // Ударяючи по воді, почати створювати звуки, що нагадують хлюпотіння. Недалеко від берега, захлюпотіли весла (Стельмах, На .. землі, 1949, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 383.