ЗАЦУРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм., заст.
1. Вимовити або повторити слово «цур», щоб позбавитися кого-, чого-небудь неприємного. [Тетяна:] Цур йому [лихові]! [Настя:] І я вже скільки разів цурала, та ніяк не зацураю! (Крон., V, 1959, 196).
2. Покинути кого-, що-небудь; припинити дію чого-небудь. Тебе кохаючи, я знав, Що нам мета — не раювання; І в серці я не зацурав До сяйва правди поривання (Стар., Поет. тв., 1958, 59); [Кость:] Хоч вішайся від сорому. [Марина:] А Пріська не повішалась, коли її ти зацурав. Перемелеться, дурниця все! (К.-Карий, І, 1960, 430).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 399.