ЗАЦЬКО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зацькува́ти. І враз згадалось [Лазарю], як ще малим хлопцем повісив кота. Нещасного, з обдертим хвостом і вухами, зацькованого псами кота… (Коцюб., II, 1955, 192); Доля Тесленка відбиває типову долю мільйонів селянських бідарів, знесилених експлуатацією, зацькованих поміщицьким урядом (Рад. Укр., 28.VІ 1951, 2).
2. у знач. прикм. Який виражає стан переслідуваного. Відповзав він [отаман].., зім’ятий, закривавлений, ще мовби не вірячи, що його пустили живим, озираючись на своїх переслідувачів зацькованим, здичавіло-винуватим поглядом (Гончар, Таврія,., 1957, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 399.