ЗАЧМО́КАТИ, аю, аєш, док., розм. Почати чмокати, робити характерні звуки, втягуючи губи (про людину, тварину). [Самрось:] А вгадай, на чім кум горілку настоює? Не вгадаєш!..Там така смашна [смачна], що й мертвий зачмокав би губами!.. (Кроп., II, 1958, 27); Галочка смачно зачмокала губками, потім глибоко, уривчасто, мовби після великої втоми, зітхнула (Ряб., Жайворонки, 1957, 213); * Образно. Знову вперто задудонів «максим», і кулі зачмокали по мокрому грунті (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 544).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 409.