ЗАЧУДО́ВАННЯ, рідше ЗАЧУДУВА́ННЯ, я, с., розм. Стан за знач. зачудува́тися. Він показав на машинку. То був годинник, чи нюренберзьке яйце. Так назвали його, бо був схожий до яйця. Всі судді і хто лиш був у залі з зачудованням дивились на годинник (Коцюб., III, 1956, 10); Вигук зачудовання вихопився з юрби: модель перелетіла через верхівку дерева й поволі, плавно почала спускатися… (Донч., І, 1956, 72); Дівчинка вже цілком кам’яніла в здивуванні та зачудованні (Ю. Янов., IV, 1959, 87); Ніхто не в силі описати його зачудування, коли побачив скарбницю зовсім порожньою (Фр., VIII, 1952, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 410.