ЗАЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зачу́ти 1, 2. Мені пригадалися зачуті часом розмови кузинок про офіцерів, про їх неморальне життя (Фр., III, 1950, 105); Марія не могла вловити кожне слово. Та з першого ж зачутого речення: «Не здаватися — з-за океану нам допоможуть»,— здогадалася, з ким Кавулі [куркулі] засіли на раду (Вільде, Троянди.., 1961, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.