ЗАШАВКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., розм. Підсил. до заша́вкати. Шовкун одійшов трохи. Надія заграла у його хитрих очах,— Знаєте що? — зашавкотів він.— Може, ще діло поправимо… (Мирний, II, 1954, 276); З-за хати вибігла суха собака, кудлата, як вівця, і зашавкотіла на гостей (Н.-Лев., II, 1956, 318); [Христя (до Олени):] Почали вже й гуси на ставку герготати, зашавкотіли утята, ластівочка на бантині тихо-тихо защебетала… (Крон., І, 1958, 450); * Образно. Оксамитовий намул м’яко зашавкотів під шинами коліс (Гончар, І, 1954, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 411.