ЗАШАРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., без додатка і чим. Те саме, що зашарі́тися. [Данило:] Чудасія, брат ти мій! Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (Крон., IV, 1959, 277); Спостерігши Оксану, він зупинився, підійшов повагом і промовив: — Здорова!..— Здоров! — відказала вона, й щоки її зашаріли полум’ям (Л. Янов., І, 1959, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 412.