ЗАШКРЯ́БАТИ, аю, аєш, док.
1. Почати шкрябати, проводити по якій-небудь поверхні чимсь гострим, жорстким, утворюючи при цьому характерні звуки, шум. Зашкрябали миші, затовклися під мисником (Коцюб., II, 1955, 276); У клуні одразу стало легше. Напруження минуло. Зашелестіло сіно, зашкрябали ноги (Епік, Тв., 1958, 131); Враз у шибку щось тихо зашкрябало, і чиясь тінь заступила вікно (Тют., Вир, 1960, 267); * У порівн. Нари заскрипіли, і від того наче терпугом по серцю зашкрябало (Ткач, Плем’я.., 1961, 101).
2. перен., зневажл. Почати писати. Писарці скалили жовті зуби та реготались, аж поки рудий писар не гримнув на них. Тоді вони метнулись до стола, повиймали з-за вуха пера і зашкрябали в паперах (Коцюб., І, 1955, 38).
3. перен., розм. Мілко зорати землю.— Значить, купили ми кобилу. Назвали її Стрілою і взялися до господарства. Зашкрябали свій клапоть землі (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1959, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 415.