ЗАЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док.
1. Почати щебетати (про пташок). Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Шевч., І, 1963, 6); Синичка проспівала коротеньку пісню..; за нею защебетали зяблики, малинівки, вівсянки (Гжицький, Вел. надії, 1963, 314).
2. перен. Почати швидко і дзвінко говорити. На другий день Олеся прокинулась і весело защебетала до чоловіка (Н.-Лев., III, 1956, 100); Радісно защебетали дівчата (Стельмах, Хліб.., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 420.