ЗБАЙДУЖІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Док. до байдужі́ти. До невпізнання змінилась Ольга останніми роками. Навіть од чоловіка їй нічого не треба: зовсім збайдужіла до всього, що діється з ним і довкола нього (Шовк., Людина.., 1962, 65); Він перестав помічати, збайдужів і до лютого шалу своїх ворогів і до власних мук і страждань (Коз., Гарячі руки, 1960, 91); Даремно він тоді збайдужів до неї (Гур., Друзі.., 1959, 30).
2. кому. Перестати викликати інтерес, стати нецікавим, неважливим для кого-небудь. — Коли я пізнала на собі, в живому житті, що то є горе і як приносяться людські жертви, мені якось одразу збайдужіли мої ролі (Л. Укр., III, 1952, 703).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 426.