ЗБЛУДИ́ТИ, зблуджу́, зблу́диш, док., рідко. Те саме, що заблуди́ти. Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (Фр., VIII, 1952, 249); Ми пробиралися полями, але не відривались далеко від дороги, щоб не зблудити (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 447.