ЗБРИ́ДНУТИ, ну, неш; мин. ч. збрид, ла, ло; док., діал.
1. Обриднути. — Чи вам батьківська хата збридла? (Фр., VІІІ, 1952, 59); Тепер же мені так збридло усяке крутійство і замилювання очей своїм та чужим, що, здається, хутко вже в другу крайність вдамся (Л. Укр., V, 1956, 58).
2. Стати бридким. За два роки почорніла, висохла, збридла так, що годі було пізнати її (Фр., II, 1950, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 451.