ЗБРИ́ЖЕНИЙ, а, е, рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до збри́жити. В невеличких калюжках на тротуарі, збрижених вітерцем, грало сонце (Сміл., Сашко, 1954, 24); // у знач. прикм. На одну мить розступилися збрижені міхи на гармонії,— і ніжно, серце краючи, заспівали під’южисті голосники (Кос., Новели, 1962, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 451.