ЗБУ́РКАТИ, аю, аєш, док., перех., діал. Розбудити. Ніч. Лягли спочити в землянці із одним взводом. Не дали — збуркали і в темряву, в болото послали кудись в село за ножицями (Вас., Незібр. тв., 1941, 213); * Образно. Се правда, я сей хлопський бунт підняв, Щоб люд сей вирвать з вашої неволі, Щоб збуркати його з важкого сну (Фр., XII, 1953, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 456.