ЗБУЧА́ВІТИ, іє, док., розм. Затвердіти, зашкарубнути. * Образно. Старі кості не ворушаться і серце збучавіло (Сл. Гр.); // Загуснути, стужавіти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.