ЗВ’Я́ЗНО. Присл. до зв’я́зний 1. Думки не плили ясно та зв’язно, як давніше, але рвались і бились на місці, мов чорні птахи в часі бурі (Фр., VI, 1951, 296); Він кинув Сагайдачному в вічі все, що невиразно блукало в його голові, що відчував він усією своєю істотою, але ніколи не виказував так одверто, зв’язно і доладно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 504.