ЗВАБЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який приваблює, манить, спокушає; манливий. Довго бореться з хвилями плавець, а маяк так само рівно світить і не наближається. І самітному плавцеві здається, що допливти до звабливого вогника він не зможе ніколи (Трубл., Шхуна.., 1940, 253); Пропозиція була зваблива (Гур., Новели, 1951, 120); Ох, той звабливий ..запах борщику!.. Хоч би хоч його пахощами полоскотало ніздрі (Збан., Сеспель, 1961, 309); Вмить передо мною промайнули щасливі дні нашого з моєю маленькою дружиною раювання: ліс, річка, моріжок і нас двоє, пустотливих, звабливих (Досв., Вибр., 1959, 56).
2. Принадний, чарівний. Їй хотілося мати всі ці красиві, звабливі речі, жити серед них, промовляти до них, як до живих (Добр., Тече річка.., 1961, 76); Ринулось воно [море] на південь від гір, таке величне і загадкове, таке мінливе і звабливе, що від нього не можна цілими годинами відірвати очей (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.