Що oзначає слово - "зваблювати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗВА́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВА́БИТИ, блю, биш; мн. зва́блять; док., перех.

1. Привертаючи увагу, викликаючи цікавість, притягати. Вони [скоморохи] мандрували від міста до міста, особливо по ярмарках, і своїми жартами, іноді до крайності грубими і цинічними, зваблювали довкола себе великі юрбища цікавого народу (Фр., XVI, 1955, 210).

2. Викликати у кого-небудь бажання щось робити, мати що-небудь; відривати від чого-небудь, спокушаючи чимось. Твоє царство не з сеї землі, Не мирська твоя слава! Але горе, як звабить тебе Світовая забава (Фр., XII, 1953, 496); Від писання його не можна було звабити ні грою в розбійників, ні свіжим випуском Ната Пінкертона, ні новою програмою в кіно (Смолич, II, 1958, 99); // Викликати у когось бажання іти, їхати куди-небудь і т. ін.; заманювати. — Ні в яку Татарщину ви мене не звабите (Тулуб, Людолови, І, 1957, 412).

3. Виклика́ти інтерес, приваблювати, привертати до себе. Спинявсь перед стовпами, читав афіші і старався вгадати, чим звабити може Фіфі, яка з себе Сесіль і котра з них краща (Коцюб., II, 1955, 185); // Навмисне, з певним наміром викликати почуття кохання до себе; спокушати. У Шекспіра лицемір.. зваблює невинність сильними, захоплюючими софізмами, не смішною сумішшю побожності і залицяння (Про мист. театру, 1954, 10); — Я тебе взяла до терема, вірила, ключницею своєю зробила, а ти так віддячила, звабила княжича… (Скл., Святослав, 1959, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.