ЗВА́БНИК, а, ч. Той, хто навмисне, з певним наміром викликає почуття кохання до себе; спокусник. Цього світового сюжету вперше торкнулася жінка [Леся Українка в «Камінному господарі"], і вперше було показано перемогу жінки над звабником і згубником жіноцтва дон Жуаном (Рад. літ-во, 1, 1964, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 457.