ЗВА́РЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звари́ти1. Кожного дня на столі й голубці, і локша в молоці, а то й бануш — дуже смачна мамалига, зварена у сметані (Мур., Бук. повість, 1959, 129); У неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений (Коцюб., І, 1955, 468); // зва́рено, безос. присудк. сл. — Перемліє все в казанах,— пожалкував мимохідь Хаєцький, вгадуючи по запахові, що саме зварено в тій чи іншій кухні (Гончар, III, 1959, 429).
Як (мов) зва́рений (зва́рена) — млявий, пасивний. [Xуса:] Та слухай, жінко, не будь як зварена! Се що за спосіб гостей вітати? Слова не промовить! (Л. Укр., III, 1952, 183).
ЗВА́РЕНИЙ2, а, е, техн. Дієпр. пас. мин. ч. до звари́ти2. Ворота теж були зварені з пруття і прикрашені плетивом металевих завитків (Збан., Переджнив’я, 1955, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 461.