ЗВЕЛИ́ЧЕННЯ, я, с. Дія за знач. звели́чити 1, 2. Всю енергію Юстиніан спрямував на звеличення імператорської влади (Іст. середніх віків, 1955, 15); [Вона:] Яка ти трудна людина. [Він:] Ну, коли людина, що поставила метою свого життя звеличення народу засобами науки,— трудна, тоді так… (Довж., І, 1958, 438); В кінці минулого століття прогресивні письменники часто виступали проти народницького звеличення героя, проти піднесення його над масами, натовпом (Рад. літ-во, 6, 1963, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 463.