ЗВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш і ЗВЕРША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех., книжн. Робити великої ваги справу, здійснювати що-небудь важливе, значне. Те покоління, рівнобіжне з політичним переворотом у Франції, звершувало духовний, теоретичний, філософічний переворот (Фр., XVI, 1955, 45); Цій землі ярма не знати, і цвісти навіки, І творити, і звершати подвиги великі (Дума про О. Нечая, 1938, 27); Щодня будь готовий свій подвиг звершити (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 469.