ЗВИВА́ТИ і рідко ІЗВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗВИ́ТИ, зів’ю́, зів’є́ш і рідко ІЗВИ́ТИ, ізів’ю́, ізів’є́ш і діал. ЗВИ́НУТИ і рідко ІЗВИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Скручуючи, сплітаючи нитки, стебла і т. ін., робити, виготовляти що-небудь. Торік бувало тут, над сим потоком, Звивала я тобі вінки барвисті (Л. Укр., І, 1951, 102); Гніздо звивають ластівки під дахом (Рильський, І, 1960, 194); Дід звивав шнурок (Фр., VI, 1951, 180); Кожній [дівці] хочеться, щоб їй дружки.. весільних пісень проспівали.., щоб їй вильце звили (Григ., Вибр., 1959, 106); Гей на Івана, гей на Купала Красна дівчина долі питала; Із барвіночку вінець ізвила, На чисту воду плисти пустила (Пісні та романси.., II, 1956, 184).
◊ Звива́ти (зви́ти) гніздо́ див. гніздо́.
2. Згортати, скручувати що-небудь у сувій, згорток, кільце. — Що хочете тим сказати, тату? — спитала вона спокійно, звиваючи назад розсипані ноти (Коб., І, 1956, 87); — Буде буря!.— ..На великому чорному баркасі.. справді звивали вітрила (Коцюб., І, 1955, 389); Порицький помалу розв’язав книжку, звинув у каблучку шнурочок (Л. Укр., III, 1952, 749); // Загортати, закручувати в що-небудь. — Я тобі звину в папір і в шматину [листа], візьмеш в ремінь, то не згубиш! (Фр., III, 1950, 438).
3. розм. Закручуючи по спіралі, навколо осі, піднімати вгору. Звиваючи куряву смерчем, промчав вихор (Тулуб, Людолови, І, 1957, 135).
4. діал. Завивати (волосся). Кинулась [панночка] на ліжко: — Роззувай!.. А вмієш ти волосся звивати? — питає.. — Я не вмію кіс ізвивати!.. (Вовчок, І, 1955, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 470.