Що oзначає слово - "звиняти"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗВИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗВИНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм.

1. неперех., перев. наказ. сп. Виявляти поблажливість, прощати провину; вибачати. [Цуцик:] Дурний Бровко! Не розумієш,— Звиняй, що так кажу,— Я те роблю, чого ти не зумієш (Гл., Вибр., 1951, 116); [Іван:] За що ж ви гніваєтесь на мене, паничу? Звиніть, будь ласка, мені вже цей раз (Кроп., І, 1958, 67); — На святу книгу сісти… Як же це ти?.. — Та я не бачив. Звиніть, діду… (Мик., II, 1957, 29).

2. перех., рідко, чим. Виправдовувати чиїсь вчинки, поведінку чим-небудь. Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукувала мене кидатися на різні поля (Фр., І, 1955, 31).

3. неперех., тільки наказ. сп., у знач. вставн. сл. Уживається: а) для вираження протесту, незгоди з ким-, чим-небудь. — Багато ти своєму недоліткові дозволяєш! Любовні шури-мури в ефірі розводить! Звиняй! Засмічувати ефір нікому не дозволимо! (Гончар, Тронка, 1963, 107); б) при введенні в мову не бажаних для кого-небудь слів. — Хіба не ми з Олександром з останнього грошика та кошика тягнулись, щоб ти учителем став і щоб, звиняй, твої руки не тхнули гноєм? (Стельмах, II, 1962, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 472.