ЗВИЧАЙНЕ́НЬКИЙ, а, е. Досить звичайний (у 1, 2, 4 знач.).— Чи вже ж пак тобі великий пан і драненький писарець — усе одно? До одних треба бути, звичайно, привітним та звичайненьким, а до других — так собі… (Н.-Лев., І, 1956, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 476.