ЗВИЧАЙНЕ́НЬКО. Присл. до звичайне́нький. Зазмагались [сонечко і дощик]. — Хто все плодить: Груші, сливи, огірочки? — А без мене,— дощ доводить,— Враз пов’януть всі садочки! — Так сперечались довгенько І на тому покінчили, Щоб робити звичайненько їм обом, як перш робили (Граб., І, 1959, 452); Вона привіталася до всіх звичайненько, всі відповіли їй так само, тільки сваха Одарка немов не примітила її (Л. Янов., І, 1959, 384).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 476.