ЗВИЧА́ЙНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до звича́йний. Почуття звичайності спливало геть. На посадку пішов Валерій із великими змінами в душі й серці (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 103); В найбуденнішій звичайності справ, розмов, жартів вона завжди могла розпізнати ту мрію, яка привела її сюди, до інженера Коваля. (Собко, Срібний корабель, 1961, 194); — Словом, ви не романтик? — Люблю, грішник, звичайність. У кожній підкресленій незвичайності я бачу щось фальшиве… позолочене… (Мур., Свіже повітря.., 1962, 6); Боярська служба.. поважала Максима Беркута за його звичайність і розсудливість (Фр., VI, 1951, 11); Терлецька питала в Балабухи про його батька й матір, так собі, для звичайності (Н.-Лев., III, 1956, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 477.