ЗВОРУ́ШЕННЯ, я, с. Стан за знач. звору́ши́тися. О. Альойзій аж почервонів зі зворушення (Март., Тв., 1954, 171); Ще поки обдумую сюжет, поки в уяві моїй малюються люди, події й природа — я почуваю себе щасливим: таке все яскраве, свіже, повне і сильне, що я тремчу од зворушення (Коцюб., III, 1956, 282); Запевняв [Антонас], що він найде їй добру роботу. Поля може піти з ним разом, і все буде гаразд. Дівчина зарум’янилася із зворушення і не знала, як дякувати (Ірчан, II, 1958, 297); Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно,.. що ні дивитися на неї, ні слухати її не можна було без зворушення і теплої посмішки (Грим., Незакінч. роман, 1962, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 497.