ЗВІ́РИТИСЯ1 див. звіря́тися1.
ЗВІ́РИТИСЯ2 див. звіря́тися2.
ЗВІ́РИТИСЯ3, рюся, ришся, недок., розм. Дивитися звіром, сердито, люто. [Кирило:] Стоїть мацапура попліч мене і шкіриться!.. Стоїть і звіриться на мене… (Крон., II, 1958, 12); Пан Домарат трясеться, мокрий увесь, переляканий, та присягається на всі святощі, що ні дівчини, ні ведмедиці не чіпав; князь хмуриться, ми звіримося, мов на нашого найгіршого ворога (Оп., Іду.., 1958, 527).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 485.