ЗГА́СЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зга́снути. По отих відсвітах ще не згаслого заходу нетрудно було визначити найкоротшу путь на плацдарм (Гончар, II, 1959, 328); Особливо чудові переклади передчасно згаслого Юліана Тувіма (Рильський, III, 1956, 57); Тепер хоч молилась стара, та не до них, не до «богів», а до тих згаслих у минулому болів і мук, і надій (Головко, II, 1957, 122); // у знач. прикм. Сиділи ми при згаслому багатті (Л. Укр., І, 1951, 293); Марія глянула на неї згаслими, запалили очима (Цюпа, Назустріч.., 1958, 258).
∆ Зга́слий вулка́н див. вулка́н.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 510.