ЗГЛИБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗГЛИ́БИТИ, блю, биш; мн. згли́блять; док., перех., зах. Осягати розумом. [Мефістофель:] Як дивно запит цей Від того чуть, хто зневажає слово, Й, не звикши мислить поверхово, Зглибляє дійсну суть речей (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 50); Дух розверне крила. Просяє, наче сонце над землею. Все обійме, всі таємниці зглибить (Фр., X, 1954, 404); — Не так легко мене побороти, Богдане.. — Щодо того, то це правда. Хто б міг вас зглибити… ви, Обринські! (Коб., III, 1956, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 514.