ЗГО́ДИТИ див. зго́джувати.
ЗГОДИ́ТИ1, згоджу́, зго́диш, док., перех., розм.
1. Найняти або умовити кого-небудь щось зробити. Згодили якось москаля з міста за куховара. То ж бо й був чудний! (Вовчок, І, 1955, 130); Титар виклопотав дозвіл і згодив маляра, щоб він вималював церкву (Н.-Лев., III, 1956, 91).
2. рідко. Сторгувати, купити. — Був [Іван], кажуть, згодив поле з хатою і вечором забавився на могоричі геть поза північ (Фр., V, 1951, 351).
ЗГОДИ́ТИ2, згоджу́, згоди́ш, док., рідко. Те саме, що почека́ти. — Скажіть йому, нехай трошки згодить, поки я з дочкою виберемося до сусід (Кв.-Осн., II, 1956, 441); Згодивши днів зо три, прийдемо на роботу (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 517.