ЗГУ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗГУКНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Криком давати знати про себе один одному; перегукуватися. Паничі почали згукуватись з човнів, неначе вони були в лісі (Н.-Лев., IV, 1956, 80); Були й такі [загони], що довгенько збиралися, згукувалися, обвикалися з лісом і небезпекою і аж тоді починали потикатися на шляхи, на станції, в села (Хор., Незакінч. політ, 1960, 67); Молодець відступив крок назад і зібрався весь у собі, готуючись до скоку. Та саме в цю мить згукнулися лицарі й рвонулися за ним усі враз (Оп., Іду.., 1958, 627).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 526.