ЗГУРТО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до згуртува́ти. Вони [хмари] пливуть, згуртовані вітрами, до берегів любимої землі (Гонч., Вибр., 1959,84); — Вирішальні бої відбудуться там, на барикадах по містах та по заводах, де згуртований, злитий в багатотисячні колони пролетаріат (Головко, II, 1957, 312); У важкі дні війни партія діяла як монолітна бойова організація, тісно згуртована навколо свого Центрального Комітету (Ком. Укр., 9, 1965, 58).
2. у знач. прикм. Який згуртувався, утворивши гурт, зграю (про багатьох). Летить до вирію, до теплої мети Гусей згуртованих черга ширококрила (Рильський, III, 1961, 185).
3. у знач. прикм., перен. Який об’єднав свої сили, став монолітним, єдиним. Феодал мав справи не з розрізненими, безпорадними селянами, а із згуртованою общиною, що звикла до спільних дій (Іст. середніх віків, 1955, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 526.