ЗДА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до здави́ти. Щойно в кімнаті здавалось, ніби на ньому тісний одяг і все тіло здавлене, обкуте тонкими обручами (Коп., Вибр., 1953, 251); Горлянка ще судомою здавлена і щось ніби застряло в ній (Головко, II, 1957, 89); * Образно. Здавлений цензурними лещатами, Чернишевський змушений був вдаватися до езопівської мови, до натяків (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 545).
2. у знач. прикм., розм. Сплюснутий з двох боків. За формою насіння [гороху] буває округле, овальне, округло-кутувате, здавлене (Зерн. боб. культ., 1956, 16).
3. у знач. прикм. Приглушений, ослаблений (про голос, звук). — От мовчав би! — озвався Корній до Семена тремтячим здавленим голосом (Л. Укр., III, 1952, 562); Потрясаючий, здавлений плач розносився по кімнаті… (Коб., III, 1956, 419); Гамір у хаті, здавлений сміх, перешіптування (М. Ол., Леся, 1960, 106); Раптом, простогнав Василь Максимович — тим довгим здавленим стогоном, коли сниться щось жахливе, а не можна ні крикнути, ні прокинутися (Шовк., Людина.., 1962, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 530.