ЗДИВУВА́ННЯ, я, с. Почуття, стан людини, дуже враженої чимось незвичайним, дивним, незрозумілим. Владко стояв перед нею, онімілий із здивування (Фр., VI, 1951, 283); Глянула [Марія] ліворуч і аж скрикнула від здивування. Маркова яблуня за ніч розцвіла, пишно розпустилася (Цюпа, Назустріч.., 1958, 439); В очах його світилося здивування й підозрілість (Смолич, І, 1958, 123).
◊ На [превели́ке (вели́ке)] здивува́ння чиє — цілком несподівано для кого-небудь. Василь раптом і на здивування всіх захворів (Скл., Святослав, 1959, 384); На превелике моє здивування, діти нічого не хочуть брати з моїх рук (Кол., На фронті.., 1959, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 536.