ЗДИ́РНИК, а, ч., розм. Той, хто наполегливо вимагає або домагається чого-небудь шляхом примусу, погроз, насильства. — Так що ж я здирник, чи що? — ударився в образу Дзюба (Мирний, І, 1954, 299); Його нараз охопила лютість, і він наважився її вилити на цього здирника (Досв., Вибр., 1959, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 537.