Що oзначає слово - "здичавілий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗДИЧА́ВІЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до здича́віти. Шмигали сюди й туди здичавілі без господарів коти (Гончар, III, 1959, 13); Він умів.. ловити в степу здичавілих за літо коней (Донч., IV, 1957, 11); Мовчали навіть вартові од вежі, здичавілі в степу й охочі до розмови (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 71).

2. у знач. прикм. Дикий, неприручений (про тварин). Це була вівчарка, здичавіла, жахлива, з ведмежими іклами, від якої тікали навіть вовки (Тулуб, Людолови, I, 1957, 187); // Некультивований (про рослини). Скільки оком сягнеш — буяли гірчак та пирій. Та ще, мов синці на тілі ниви, клаптики, здичавілої конюшини (Дмит., Обпалені.., 1962, 20); // Запущений, порослий бур’яном (про сад, поле і т. ін.). У цім здичавілім саду Тебе зустрів я на біду (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 96); І шамотить, і шепоче про щось здичавілий степ (Шиян, Переможці, 1950, 39).

3. у знач. прикм., перен. Відвиклий від людей, товариства, нелюдимий. Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська — обшарпана, здичавіла (Юхвід, Оля, 1959, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 538.