ЗДОРОВА́НЬ, я, ч., розм. Людина, що відзначається силою, міцною будовою і перев. високим зростом. Брати підбасками підхопили пісню, а щаслива мати дивилася на своїх здорованів і похитувала головою (Стельмах, І, 1962, 96); Старший син Гаврило — широкоплечий, біловусий здоровань, на одну ногу кульгавий (Тют., Вир, 1964, 6); Троянди — білу, кремову й червону — Я зрізав, не без жалю і вагань, І рушив до вокзального перону, Типовий дачний муж і здоровань (Рильський, І, 1956, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 545.